Історія древньої Білгородської єпархії

У 10 кілометрах на захід від сучасного Києва на березі Ірпеня знаходиться село Білогородка і займає територію стародавнього міста Білгорода. На зорі становлення Київської Русі він був одним з важливих центрів духовно-культурному житті. Перша згадка про Білгород зустрічається в літописі під 980 роком, де до прийняття християнства у великого князя Володимира було 300 наложниць. Треба відзначити, що історики під наложницями князя Володимира-язичника розуміють невільниць, яких князі в той час здобували шляхом воєн і якими вони вели велику торгівлю. Тому Білгород був досить важливим поселення того часу.

Після прийняття християнства і хрещення Русі князь Володимир зміцнює Білгород і робить його одним з найважливіших на Русі. В Іпатіївському літописі ми читаємо: : «В лето 6499 Володимир заложил град Белгород, и наруби вне от иних городов, и много людий сведе в онь; бе бо любя град сей». Никонова літопис і Статечна книга додає, що в 991 році був закладений перший храм на честь Преображення Господнього. З літопису видно, що місто було одним з улюблених місць князя Володимира. Таким чином Білгород стає однією з ланок ланцюга зміцнення Києва і важливим торговельно-промисловим центром, через який проходить шлях «в угри і ляхи» - на Володимир-Волинський, Холм, Галич і далі на захід Європи. У 922 році другий Київський митрополит Леонтій засновує єпископські кафедри в Новгороді, Чернігові, Ростові, Володимирі на Волині, Білгороді. Таким чином, Білгород стає однією з перших шести кафедр на Русі і тим самим стає не тільки як пункт торгово-промисловий, військово-стратегічний і політичний, але і як видатний центр церковно-єпархіального життя. Деякі історики вважають, що Білгородський єпископ був вікарієм Київського митрополита, який заміняв його тільки тоді, коли митрополит був у від'їзді, але в той же час Білгород зберігає окрему єпископію і імена єпископів Білгородських неодноразово згадуються при описі різних урочистостей поряд з іншими єпископами тодішньої Русі.

Дослідників давно вже цікавить питання, чому саме в Білгороді, а не в будь-якому іншому центрі Київщини була заснована єпископія. М.Н. Тихомиров та інші історики схильні були пояснювати це тією особливою симпатією князів до Білгорода, яку зберезглася ще з часу князя Володимира Святославовича. Але, очевидно, у київських князів були і більш серйозні підстави заснування. Єпископія Білгородська, перебуваючи на кордоні землі древлянської, ймовірно, повинена була поширювати на неї не тільки княжу, але і церковну владу Києва. Білгородські єпископи грали досить помітну роль в політичному житті Київської землі

У 12 столітті Білгород стає самостійним удільним князівством. Майбутні київські князі зазвичай починали княжити в Білгороді. Це місто було сильною фортецею, від якого часто залежала доля Києва.

Літописи згадують про перший храм Преображення Господнього, побудований великим князем Володимиром у 991 році. Далі Іпатіївський літопис говорить про дерев'яний храм Свв. Апостолів і називає його кафедральним. Під 1144 роком у літописі читаємо: «в то же лето священна бысть церковь в Белгороде Святых Апостол». Великий князь Рюрик Ростиславович, який займав Київський престол кілька разів в 1174-1210гг. ставився до Білгорода з особливою любов'ю. Тут в 80-90 рр. 12 століття сидів його син Ростислав Рюрикович, що став також київським князем. У 1189 Рюрик одружив Ростислава з донькою великого князя північно-російського Всеволода Юрійовича - на княжні Верхуслави 26 вересня (ст. Ст.) В день пам’яті святого Іоанна Богослова відбулося вінчання в храмі Свв. Апостолів, як пише літопис: «венчана у святых Апостол, у деревяной церкви, блаженым епископом Максимом. Створи же Рюрик Ростиславу вельми сильну свадьбу, аки же несть несть бывала на Руси; и быша на свадьбе князи мнози, за 20 князей».

З цього видно, що в другій половині 12 століття Білгород був важливим містом як в політичному житті, так і в церковно-єпархіальному, інакше князь Рюрик Ростиславович не влаштував би тут весілля своєму синові за участю більше 20 російських князів. Через деякий час ця дерев'яна церква перестала існувати, можливо, внаслідок старіння, або ж, імовірніше за все, внаслідок пожежі, або якого-небудь нещасного події. Новий чудовий кам'яний храм, також в ім'я свв. апостолів, побудував великий київський князь Рюрик Ростиславович в 1197 році. В Іпатіївському літописі під 1097 роком говориться наступне: «того же лета, месяца декабря в 6 день, созда церковь камену святых Апостол в Белгороде благоверный князь Рюрик; прехав ис Киева, и святи церковь каменную святых апостол, епископья Белогородьская, великим священие, блаженным митрополитом Никифором, епископом адреяном… Создане ей бывши благоверным и христолюбивым князем Рюриком Ростиславовичем, высотою же и величеством и прочим украшением всем вдив удобрен, по приточнику, глаголющему: вся добра, возлюбленная моя, и порока несть в тебе».. З літопису видно, що храм святих Апостолів відрізняється рідкісною для того часу величністю виключно багатим оздобленням і закінчення будівництва цієї церковної споруди вважалося її благодійниками, як одне з найважливіших подій державного життя., І тому було ознаменовано влаштування особливого бенкету, з багатими дарами представникам духовенства не тільки Білгородської єпархії, а й усього Київського князівства. Археологічні дослідження руїн храму, здійснені В.В Хвойка в 1909-1911гг., Ю.С. Асєєвим і Г.Г. Мазенцевой в 1966-1967 рр.,  Вони виявили різнокольорові поливні підлоги, фресковий і золотистий розпис стін і дійсно підтверджують настільки захоплену оцінку його величі. До будівлі кам'яної церкви Свв. Апостолів на цьому місці, мабуть, стояла дерев'яна церква, від якої знайдений шар вугілля і обгорілих колод, що лежать на 20-30 см нижче рівня цегляного храму. Під час розкопок в 20 метрах про півдня-сходу від церкви святих Апостолів були знайдені залишки іншої древньої церкви - кам'яної. Розкопки показали, що під залишками цегляної церкви збереглися сліди давнішої споруди - невеликої дубової церкви. Можливо, це були залишки першого храму або дерев'яної церкви Свв. Апостолів.

Крім цих храмів, в Білгороді безсумнівно були і інші храми.

З часу заснування єпископської кафедри Білгород завжди зберігає свою окрему єпископію, і в літописах згадуються імена єпископів. Ось список єпископів Білгородських, що згадуються літописцями:

  1. Микита, хіротонізований, або визначений як той, хто прийшов з Грецьких єпископів в 992 році. Помер в 1022 році.
  2. Микита ІІ, згадується під 1071 роком (в цьому ж році він і помер).
  3. Стефан, згадується в Никонівському літописі під 1072 роком, при першому перенесення мощей благовірних князів Бориса і Гліба. Князь Ізяслав запросив митрополита Георгія освятити в Вишгороді нову церкву і перенести туди мощі святих мучеників. Тут йдеться про те, що при перенесенні мощей разом з митрополитом були єпископи Чернігівський Неофіт, Переяславський Петро, ​​Бєлгородський Стефан, Юр'ївський Михайло і безліч духовенства, в тому числі Феодосій Печерський. Помер в 1087 році.
  4. Святитель Лука, з постриженик Печерських, був хіротонізований в 90-і роки 11 століття. Про нього як печеряніне пише єпископ Симон в посланні до Полікарпа. Лука вперше згадується в літописі під 1088 роком. Він послужив митрополиту Київському Іоанну ІІ і єпископу Ростовському Ісаї при освяченні Свято-Михайлівської церкви Києво-Видубицького монастиря. Смерть перешкодила йому бути присутнім в 1091 році на святі перенесення мощей преподобного Феодосія. У Софійському соборі знайдені фрагменти написи про його представленні: «Месяца августа в 22 день умре раб божий Лука, епископ блаженный Белгородский». З цього ми можемо зробити висновок, що святитель помер в 1090 році, бо, як відомо, перенесення мощей преподобного Феодосія відбулося в престольне свято Успіння, тобто раніше 22 серпня. Слово «блаженний» вказує на шанування святителя як угодника Божого. На жаль, більше нічого про єпископа Луці невідомо.

 Пам'ять святителя була установлена в Соборі Київських святих 28 липня.

25 вересня 2018 року Священний Синод Української Православної Церкви (Журнал № 29) ухвалив рішення встановити день пам’яті святителя Луки, єпископа Білогородського, у день його блаженної кончини — 4 вересня.

Також Синод затвердив іконописне зображення святого та доручив календарній комісії внести відповідні зміни до Церковного календаря Української Православної Церкви.

  1. Святитель Миколай, згадується під 1092 роком.
  2. Микита ІІІ, хіротонізований у 1113 році, згадується під час опису перенесення мощей святих Бориса і Гліба у Вишгороді 1115 року. При князюванні Володимира Мономаха митрополит Київський Никифор з єпископом Феоктистом Чернігівським, Лазарем Переяславським, Микитою Бєлгородським, Данилом Юрєвським, міною Полоцьким зробили перенесення мощей.
  3. Феодор, брав участь в Київському Соборі 1147 року на поставленні митрополитом Київським Климента Смолятича.
  4. Максим, згадується в1187 році. Він вінчав в Бєлгороді в храмі Свв. Апостолів сина Рюрика Ростиславовича Ростислава Рюриковича на Верхуслави. Помер в 1190 році.
  5. Адріан, духівник князя Рюрика, ігумен Видубицького монастиря, був хіротонізований в 1190 році на єпископа Білгородського і Юр'ївського. У 1197 році на освяченні нового собору Свв. Апостолів у Білгороді він співслужив митрополиту Никифору. На цьому освяченні був і Печерський архімандрит Василій.
  6. Діонісій, згадується під тисяча сто дев'яносто дев'ятим роком.
  7. Григорій, до середини13 століття.
  8. Іоан, 13 століття.
  9. Іриней / Кірінєй, 13 століття.
  10. Алексій, згадується під тисячу двісті тридцять один роком (під 1225 роком згадується як єпископ Полоцький, Бєлгородський і Юр'ївський)
  11. Кирило 1345 р 1347 г. (він мав перебування в Києві і, ймовірно, був намісником Київського митрополита).

М.М. Дурново в своїй праці «Девятистолетие русской иерархии» так міркує: «Коли припинилася Білгородська єпархія, поблизу Києва, невідомо. До цих пір наші літописці і історіографи вважали, що Білгородська єпархія, після татарського погрому, в 1238 році закрилася, і більше не відроджувалася. Тим часом, існує чимало підстав вважати, що Білгородська єпархія, після татарського розорення, продовжувала своє існування в продовж більше ста років, причому Білгородські єпископи, як найближчі до Києва, мали в ньому своє перебування, будучи в той же час і намісниками Київських митрополитів, які, переселившись в 1299 році у Володимир-на-Клязьмі, а потім в 1325 році в Москву, не могли залишити Київ без свого намісника - єпископа. У числі невідомих білгородських єпископів, після 1238 року, крім згадуваного у Ватиканській записи Кирила, відомий ще Миколай, який згадується в числі святих граду Києва». Ще один дослідник Мендорф зазначає, що візантійські єпископські списки 14 століття вказують Білгородську єпархію з перебоями.

Священик Сергій Отрох

 

Від 18 жовтня 2007 року рішенням Священного Синоду УПЦ відновлюється древня Білогородська вікарна кафедра, куди було призначено архієпископа Николая (Гроха), який звершував тут своє архіпастирське служіння 10 років та відійшов до Господа 17 червня 2017 року.

21 грудня 2017 року рішенням Священного Синоду Української Православної Церкви (журнал № 41)  єпископом Білогородським, вікарієм Київської Митрополії та ректором Київської духовної академії і семінарії був обраний архімандрит Сільвестр (Стойчев).