×

Про Першу седмицю Великого посту в Руському на Афоні Свято-Пантелеймонівському монастирі розповідає настоятель Свято-Михайлівського храму села Білогородка протоієрей В’ячеслав Лазорик.

Афон, буває, називають островом — мабуть, за важкодоступність до нього через гірські дороги із Греції. Афон — ніби тисячолітнє царство двадцяти православних монастирів. На півострові велично височіє Айон-Орос, Свята Гора, що здіймається від підніжжя більше, ніж на дві тисячі метрів. Свята Гора дала назву всьому Афону; на афонських іконах саме над нею простягла свій омофор Богородиця. Це Її земний уділ, тут Вона проповідувала Євангеліє місцевим жителям. Передання розповідає, що за жеребом між апостолами належало Їй служіння в Іверській землі (у Грузії), але вже зі шляху волею небес спрямована була Богоматір сюди і стала Просвітителькою та Захисницею Афона.

Щоб потрапити на Афон, потрібні дві візи: грецька, оскільки це грецька територія, і власне афонська, тому що це автономна чернеча республіка зі своїм управлінням і власними законами. У цьому переконалися і ми: поліція на березі біля кожного монастиря грецька, під грецьким прапором несе вона свою службу, основне її завдання — нагадувати приїжджим про місцеві порядки, якщо про них забувають.

Першу седмицю Великого посту ми провели в Руському на Афоні Свято-Пантелеймонівському монастирі. Першого ж дня ми встигли на вечірнє богослужіння. У соборі св. Пантелеймона ми знайшли вільні стасидії — високі вузькі сидіння з підлокітниками, що полегшують багатогодинне стояння на ногах. Вечірня тривала годин п'ять, глухої ночі ми повернулися до своїх келій. І здавалося, щойно заплющив очі, як над самим моїм вухом пролунав вимогливий грім; виявилося, що то суворий великий монастирський дзвін — пора прокидатися на молитву. Потім з малим дзвіночком хтось із монастирської братії метушливо пронісся нашим поверхом. У коридорі почулися перші кроки. Я вийшов… Храм у напівтемряві куриться свічками, тьмяно блищить золото ікон, ледь чутно пробираються до стасидій ті, хто запізнився, шелест загального руху, коли сходять зі стасидій і знову займають свої місця. Трапляються і дрімаючі монахи, виснажені недосипанням. Гріх невеликий, важкий чернечий подвиг, та ще й у Великий піст.

Першу седмицю Великого посту в Руському на Афоні Свято-Пантелеймонівському монастирі братія і прочани традиційно дотримують в особливій суворості. У перший день братія зовсім не вживають їжу, а деякі з них, з благословення духівника, постять так протягом трьох або п'яти днів. Піст на Афоні поєднується з сугубою молитвою і покаянням, а також участю в регулярному богослужінні. Служби тут спокійніші, суворіші і глибші, ніж у миру. Немає безперервних ходінь, переміщень і хвилювань, коли передають свічки або пробиваються, щоб прикластися до ікон. Свічки тут храмові, іконам вклоняються після служби, один за одним проходячи перед образами і мощами. Монах на службі намагається бути непомітним, невидимим, у нього все всередині, нічого зовнішнього. Архімандрит Єремія, ігумен монастиря, постійно бував на службах, але стасидію свою залишав рідко: ігумену виповнилося 100 років! Службу зазвичай вів духівник Макарій. На його ж долю випало виконання численних обов'язків по кіновії (це і є чернечий монастир). І жодне, хоч велике, хоч мале діло без благословення тут не робиться.

Афон живе за особливим, візантійським, часом. Із заходом сонця стрілки годинника переводяться тут на північ і починаються нова доба. На виході з фондарика, на стіні зліва висять поряд абсолютно однакові годинники сучасної круглої форми: на одному — європейський час (це для гостей та паломників), на іншому — візантійський, древній, за яким жили ще Отці Церкви. Найбільша розбіжність, звісно, взимку, в короткі грудневі дні, найменша — у літнє сонцестояння. Ченці жартують, показуючи на один та інший годинник: один час торгашний (це європейський), а другий — Божий.

Свята Гора, як твердиня Православ'я, століттями притягувала до себе воїнів Христових. У монастирі ми не змогли побачити (через велике смирення, кожен тут вважає себе великим грішником), до яких меж самовідречення доходять ченці, до яких висот духовно підносяться старці, які обрали повну самотність. Але життя монахів Афона вражає надлюдською силою волі та духу. Монах Пантелеймонівської обителі отець Парфеній, котрий лишив спогади середини XIX століття, починає їх так: «Хочу описати спільномонаше афонське життя — живих мерців, земних ангелів і небесних мужів...».

Це без перебільшення благодатне місце дає змогу доторкнутися до збереженої у віках традиції монашого подвигу, до молитовного досвіду святогорців, переданого нам у спадок від святих отців. Богом просвітлені старці та благодатні умови для подвижництва діють наче магніт, прикликаючи до себе тих, хто шукає богопізнання.

Паломництво на Святу Гору особливе, побачене тут справляє глибоке враження, назавжди залишаючись молитовним відлунням у серці.

БІЛЬШЕ ФОТО>>>

  • Благочинний храмів Білогородського округу Київської єпархії протоієрей Вячеслав Лазорик
  • тел. +38(097)-68-23-569
  • xram.com.ua@gmail.com
  • Богослужіння звершуються у Свято-Миколаївському храмі села Білогородка (Хутір Дальній яр, вул Лебедина 11)
  • від ст. м "Академмістечко" маршрут №796 "Київ-Боярка"
  • від ст. м "Виставковий центр" маршрут №374 "Київ-Білогородка"