31 серпня, у день пам'яті мучеників Флора і Лавра, з благословення Блаженнішого Володимира, Митрополита Київського і всієї України, архієпископ Білогородський Николай відвідав монастир на честь Положення Ризи Божої Матері у Влахерні (с. Томашівка Фастівського р-ну Київської обл.). Божественну літургію в обителі цього дня очолив митрополит Вишгородський і Чорнобильський Павел. Йому співслужили архієпископ Білогородський Николай, намісник монастиря архімандрит Даміан, духовенство та гості обителі.

Після читання Євангелія владика Павел звернувся до присутніх зі словами настанови.

Цікаво знати: Мученики Флор і Лавр були рідними братами не тільки за тілом, а й за духом. Вони жили в II столітті у Візантії, потім переселилися до Іллірії. За ремеслом брати були каменярами (їх вчителями у цьому мистецтві були християни Прокл і Максим, від яких брати навчилися й чистості життя). Правитель Іллірії Лікаон послав братів у сусідню область для роботи над споруджуваним язичницьким храмом. Святі працювали на будівництві, роздаючи зароблені гроші жебракам, самі ж дотримувалися суворого посту, і завжди готові молилися. Одного разу син місцевого жерця Мамертина необережно підійшов до будівництва, і уламок каменя потрапив йому в око, сильно пошкодивши його. Святі Флор і Лавр обнадіяли розгніваного батька, що син його отримає зцілення. Вони взяли юнака до себе і наставили вірі в Христа. Після того, як юнак сповідав Ісуса Христа Істинним Богом, брати помолилися про нього, і око одужалло. Бачачи таке диво батько юнака також увірував у Христа.  Коли будівля храму була закінчена, брати зібрали християн, що допомагали при будівництві, поламали ідолів і поставили в східній частині храму святий хрест. Всю ніч вони провели в молитві, осяяні Небесним світлом. Дізнавшись про це, начальник області засудив до спалення колишнього жерця Мамертина з його сином і 300 християн. Мученики Флор і Лавр, відправлені до правителя Лікаона, були кинуті в порожній колодязь і засипані землею.

Через багато років святі мощі мучеників Флора і Лавра були знайдені нетлінними і перенесені до Константинополя. У 1200 році їх бачив новгородський паломник Антоній; близько 1350 року глави мучеників у монастирі Вседержителя бачив Стефан Новгородець.

[span class=camera] фоторепортаж [/span]