16 листопада, в день спомину оновлення (освячення) храму великомученика Георгія в Лідді (IV), Свято-Георгіївський ставропігійний чоловічий монастир смт Городниця Житомирської обл. відзначив престольне свято.
З благословення Його Блаженства Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира святкову Божественну літургію в цей день в соборі в ім'я святого великомученика Георгія очолив архієпископ Білогородський Николай, якому співслужили архієпископи Чернігівський і Новгород-Сіверський Амвросій, Житомирський і Новоград-Волинський Никодим, намісник обителі архієпископ Городницький Олександр, намісник Свято-Введенського чоловічого монастиря м. Києва єпископ Фастівський Даміан, намісник Свято-Костянтино-Єлененського чоловічого монастиря архімандрит Сергій (Михайленко), братія і гості у священному сані.
По завершенні Богослужіння владика Николай привітав намісника та братію з престольним святом і передав вітання і благословення від священноархімандрита обителі Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира.
Напередодні ввечері архієпископ Городницький Олександр та єпископ Фастівський Даміан звершили святкове всеношну.
***
Обитель стоїть на підвищеному березі річки Случ. За переказами, попередником села Городниці було велике місто, яке одного разу повністю розорили вороги, після чого це місце стали називати «Город-Ніц», тобто «Міста нема». Розповідають також, що разом із містом загинув чоловічий монастир св. вмч. Георгія Побідоносця що знаходився в ньому. У письмових джерелах Городниця згадується з XVII В.В 1744 тут побудували дерев'яну церкву св. Георгія. У 1891 р. при ній відкрилася жіноча чернеча громада. На початку ХХ ст. поруч з дерев'яним храмом спорудили кам'яний собор св. Георгія, внаслідок чого стара церква була перейменована на честь прп. Симеона Стовпника. У 1914 р. чернечу громаду перетворили в чоловічу. У 1923 р. обитель закрили, в 1930-х рр.. знищили храм прп. Симеона. З 1945 р. собор діяв як парафія. З 1979 р. при ньому неофіційно (в умовах державного атеїстичного режиму) організовується монастир, що включає чоловічу і жіночу громади. В кінці 1980-х рр.. на місці церкви прп. Симеона споруджується однойменна кам'яна каплиця-вівтар для богослужінь по великих святах в теплу пору року. У 1994 р. монастир отримав ставропігію Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України, Предстоятеля Української Православної Церкви. У 1996-1997 рр.. в одному з корпусів обителі облаштовано теплий храм на честь ікони Божої Матері «Утамуй мої печалі».
Докладніше про монастир читайте тут >>>

Фото іеродиякона Платона (Узуна)

і Олександра Баронова